Підготовка до школи

Невроз через клітинку

Важливий показник готовності до школи – розвиненість кори головного мозку

Батьки, звісно, й самі можуть простежити готовність дитини до школи, скориставшись будь-якими навчальними й розвивальними тестовими завданнями. Якщо дошкільник справляється з невеликими тестами, що показують розвиненість дрібної моторики, на виключення зайвого (знайти коло серед квадратів), розрізняють такі поняття, як світло/темно, вдень/уночі, то це вже є нормою. Також тепер усі діти мають відвідувати садочок хоча б один рік перед школою. Це надзвичайно корисна практика. Якщо дитина за здібностями не виділяється серед однолітків (у гіршому сенсі цього слова) – це також показник її готовності навчатися. 

На що ж потрібно звернути увагу батькам і вихователям? Незважаючи на виконання всіх тестів, простежте за фізичним розвитком дитини,пояснює психолог-дефектолог Влада Тарасенко.

Моторика – не показник?

– Якщо малюк швидко втомлюється, не може зосередитися, не сприймає інформацію на слух, варто звернутися до невропатолога, – вважає Влада Іванівна. – Ймовірно, був пропущений якийсь момент розвитку. Це свідчить про те, що в дитини ще не досить зріла кора головного мозку, фізіологічно вона не готова сприймати інформацію. Малюкові можуть поставити діагноз ММД (мінімальна мозкова дисфункція), яка дуже легко усувається грамотним спеціалістом. Проте коли вчасно не звернути увагу на проблему й усе-таки відправити дитину на навчання, в неї можуть початися неврози, енурез, проблеми зі сном.

А як щодо такого важливого показника, як розвиток дрібної моторики? Незважаючи на те, що він яскраво свідчить про логопедичні проблеми, це не найкращий показник готовності навчатися. Нерозвиненість дрібної моторики може просто свідчити про те,що в дитини –свій індивідуальний шлях розвитку. Це також показник того, що з нею не займалися вдома. Такі діти, як правило, не готові сприймати дуже маленькі предмети, наприклад клітинки в зошити. На дошці учні спокійно писатимуть великими літерами. А в зошиті вони з мільйона клітинок не можуть знайти ту єдину, куди вписати число!

Забагато мови

Часто батьки дітей, які фізіологічно не були підготовлені до школи, відзначають, що їхні школярики забагато хворіють. Насправді, це лише захисна реакція організму!

– В респіраторних захворюваннях діти ховаються від школи! – пояснює Влада Тарасенко. – Немає нічого поганого в тому, щоб відправити дитину в шість із половиною, сім і навіть вісім років, коли це виправдано збереженням здоров’я. У Швейцарії, Німеччині, США діти справді йдуть до школи в шість років. Але фактично це дитячий садочок. Школярі багато граються, займаються тим, що з’єднують по крапочкам картинки, розмальовують. Дуже багато часу приділяється фізичній активності. І жодної іноземної! А в нас у спеціалізованих школах дитина в четвертому класі вивчає англійську, німецьку, російську й українську! Чи не забагато?

Комп’ютер відкидає назад

Навіть двомовність для багатьох діток некорисна, особливо великі проблеми з мовленням бувають у хлопчиків. Якщо не сформована база однієї мови, переходити на іншу не можна. У садочку з дітьми, як правило, розмовляють українською, вдома батьки, не замислюючись над цим, спілкуються з малюками російською. Та й спілкування того – лічені хвилини!

– Якщо батьки ще й неправильно підібрали для дитини мультфільми (немає діалогів) і дозволяють гратися в комп’ютерні ігри, це ще більше відкидає її назад, –говорить психолог-дефектолог. – Адже комп’ютер не відповість на запитання й не розкаже казку. Чим більше дитина сидить перед телевізором – тим менше вона неврологічно стійка. Коли й сам по собі малюк надто сором’язливий, треба обов’язково звернутися по допомогу з підготовкою до школи до спеціаліста. Однак я категорично проти того, щоб відвідувати групове заняття, де з дітьми займається вчитель початкових класів. Це просто уроки, які нав’язуються дитині ще в п’ятирічному віці. Має бути індивідуальна робота, найкраще – з дитячим психологом-дошкільником.

Куди зникли ігри?

Майбутні школярі не можуть спілкуватися навіть з однолітками. Найгірше те, що нині діти не граються у дворах великими дружними компаніями! Якщо вже не вистачає такого спілкування, психолог обов’язково допоможе «розговорити» дитину. Багато дошкільників можуть відповісти на тестові запитання, але соромляться. Їм легше сказати: «Я не знаю!», аби не йти на конфлікт. Навчання малечі й у садочку, і в першому класі має відбуватися лише в ігровій формі. Особливо, поки оцінка ще не є мотиваційним фактором. Дітей у школі вже не хвалять, навпаки, щось не зробиш – сварять. Вони відмовляються навчатися, бо розчарувались у собі: «Я все одно нічого не розумію!». Батькам обов’язково треба шукати причини цього «не хочу» разом зі спеціалістами.

 

Олена СОЛОДОВНІК, «Освіта України»